Безбар’єрність починається з того, як керівник ухвалює рішення. І якщо ми працюємо з людьми над ухваленням рішень, то це також про нас.

Ми часто говоримо про безбар’єрність як результат в зручному середовищі, транспорті, послугах чи цифрових рішеннях.

Та всьому цьому передує одна важлива дія – спосіб ухвалення рішень: хто бере участь в обговоренні? Чию думку чують? Хто має можливість сказати, що запропоноване рішення не спрацює? І чи достатньо безпечним є середовище обговорення для того, щоб учасники обговорення наважилися це сказати?

Саме про це йдеться у новому випуску «Діалогів» з Наталією Кадею, експерткою з нейроменеджменту та організаційних трансформацій.

У ньому звучить думка, яка може здатися несподіваною: інклюзивне лідерство – це не про доброту чи комфорт заради щастя людей на роботі. Це про якість рішень. Адже коли люди бояться помилитися, не погодитися з керівником або озвучити проблему – організація починає працювати з неповною інформацією. А неповна інформація майже завжди призводить до менш ефективних, а часто і хибних рішень.

Для громад це особливо важливо, оскільки найкращі рішення народжуються тоді, коли ми здатні чути людей з різним досвідом, різними потребами та різним баченням. Коли поруч за одним столом можуть бути люди різного віку, різних професій, різного життєвого досвіду – і кожен із них має можливість бути почутим.

У цьому інтерв’ю багато практичних роздумів про те, як створювати культуру взаємодії в командах, організаціях та громадах. Про те, що різниця між людьми – це не проблема, яку потрібно подолати. Це ресурс, який допомагає бачити більше можливостей і знаходити кращі рішення. Адже безбар’єрність – це не лише про доступ до простору. Це ще й про доступ до участі, про можливість бути почутим і про право впливати на рішення, які стосуються життя кожного.