Наші уявлення про світ відображаються у книжковій ілюстрації

Наші уявлення про світ відображаються у книжковій ілюстрації та часто ми навіть не помічаємо власних стереотипів. Просте практичне завдання показало: коли ми створюємо персонажа, то нерідко несвідомо відтворюємо звичні для себе образи, а багатьох людей і досвідів у наших малюнках просто не з’являється.

Саме тому розмова про інклюзивну ілюстрацію сьогодні така важлива. Адже безбар’єрність — це не лише про доступ до простору чи послуг. Це також про видимість, представлення та право кожної людини впізнати себе у книжках, медіа та культурі.

Про це говорили на XIV Міжнародному фестивалі «Книжковий Арсенал», де відбувся воркшоп «Інклюзивна книжкова ілюстрація» для ілюстраторів, дизайнерів і всіх, хто працює з візуальними образами та історіями.

Практичний воркшоп провели експертка ГО «Безбар’єрність» Світлана Гнатюк та ілюстраторка Женя Полосіна. Разом з учасниками вони обговорили, як створювати ілюстрації, які відображають реальне різноманіття суспільства та водночас залишаються доступними для людей з різними потребами.

Окрему увагу приділили принципам інформаційної доступності. Йшлося про речі, які можуть здаватися технічними деталями, але насправді визначають, чи зможе людина повноцінно сприйняти інформацію. Учасникам й учасницям радили обирати прості й читабельні шрифти без зайвих декоративних елементів, дбати про достатню контрастність між текстом і фоном та не використовувати колір як єдиний спосіб передати важливий зміст.

Окремий блок був присвячений альтернативним текстовим описам до зображень. Саме вони допомагають людям із порушеннями зору зрозуміти зміст ілюстрації. Спікерки наголосили: хороший альтернативний текст має передавати не лише те, що зображено, а й сенс, який несе зображення. Водночас він має бути лаконічним, зрозумілим і враховувати контекст, у якому використовується ілюстрація.

Не менш важливою стала розмова про репрезентацію. Учасники й учасниці обговорювали, як показувати різність природно й без штампів. Персонажі мають мати власні інтереси, професії, характер і взаємодіяти між собою, а не існувати в кадрі лише для формального представлення певної групи людей.

Так само важливо уникати крайнощів — не зображати людей з інвалідністю виключно через призму труднощів, жалю та надмірної героїзації. Допоміжні засоби, як-от крісло колісне, протез чи слуховий апарат, є частиною повсякденного життя людини, а не її єдиною характеристикою.